завтра кінець світу. пам'ятаєш?
мені знайомі організували білети на останні ряди.
я хочу, щоб там був ти. ми ж ніколи не ходили разом в кіно.
то хоч на останок, будь ласка, прийди.
я не прошу спасти. я взагалі нічого в тебе більше не прошу.
тільки трішки голосу, дозвіл на тату із твоїм ім'ям та поп-корн на двох.
нас, певно, прокляв сам бог. він назвав мене Римом.
всі твої втечі приречені на повернення до мене. така дилема.
я твій рим. ти мій Нерон. отож, спалюй мене. бо так судилось.
пам'ятаєш, як ми згубилися, серед усіх безкінечно-егоїстичних "я".
а завтра кінець світу. і всі "я" зникнуть разом із нашими тілами.
до бісу все. я хочу придбати вина і зовсім трохи шоколаду.
прийти до тебе.
так, я пам'ятаю, що ми домовились не бачитись більше.
чхати. завтра не буде тепліше. завтра буде вітер і злива.
от. стою перед твоїми дверима. знаю, у тебе є інша.
курво(!) яка ж я грішна. і останні години цього життя трачу на тебе.
цим самим доповнюючи свої бонуси в пекло.
надворі уже трохи смеркло. отож, можна запалити свічки і помолитись
один на одного. я буду твоєю останньою. ти будеш моїм надовго бо
я твій Рим. бо так судилося.
завтра кінець світу. пам'ятаєш?
я лежу у твоєму ліжку, пальцями торкаю тіла і кладу до роту шоколад.
інколи здається, що у тебе немає вад. особливо зараз.
коли вогонь освітлює на твоє лице, а я його цілую... кожну клітину тебе цілую. і хочу, щоб все скінчилось на тобі.
завтра прийдуть страшні вогні. і ти єдиний з ким би я розділила яблуко .
щоб попасти у ще одне вигнання. щоб бути проклятими знову.
я ніколи не казала тобі про кохання. та й зараз промовчу.
і просто помру з тобою.
3...2...1...
я вкотре твій Рим.
так судилося.