Червоний асфальт революцій
І ними розритих образ
Не терпить м’яких резолюцій
І жалісно правлених фраз.
Заплющені очі свободи
Не дивляться в сторону тих,
Хто давить свідомі народи
І ложе у труни живих.
Убита нагайками віра
Ховається десь у очах,
За грубою шкірою звіра,
У ніжних палких почуттях…
А правда, розстріляна в грудні,
Народиться знов навесні…
Хоч площі вже більше не людні,
Та, все ж, ми тепер не одні…
Ми встанемо з мінного поля,
Піднімемось з бруду брехні,
Наш шлях – наша радісна доля
І свіжий бузок на вікні…
