Навколо мене немає нікого.
Мені не сумно і не радісно.
Цікаво лише те, що буде далі.
Хтось ненавмисно посиляє в мені маленьку надію на новий початок, але коли бачить що я захопилась і починаю рухатись до цілі яку мені наче б то поставили, розрушують кажучи – думали ти зрозумієш.
Паскудно коли тобі стає байдуже на всі ці вибачення які пролунали з уст тих самих людей що тримали у своїх руках мою віру в них , і так ганебно її знищили, я стримую гнів розчарування у себе глибоко в серці, та це вже нічого не змінить. Вибачити не так складно як забути те, що вони дали мені відчути...
Ще з малечку мені було важко знайти підтримку в тих хто мене оточував, я весь час відчувала їх присутність але не як моя опора, а як випробовування , яке стане болючим для мене. Та в кінцевому результаті це зробило мене сильною. І тепер я лише бачу світ таким який він є - стомлені лиця які з ранку до вечора виконують те, що їм сказали. Розбиті надії, та спустошені мрії від того, що вони стали непотрібними...
Ось тут , дивлячись на небо, я посміхаюсь хоч і так самотньо,та я знаю що ти будеш тут.Не даремно я щоночі перед сном згадую тебе, лише ти робиш мене вільною, даєш віру в наступний день, допомагаєш знайти вірне рішення...
Звертаючись до зірок я прокладаю шлях до тих незвіданих місць де ми неодмінно зустрінемось адже хто як не вони знають що без тебе мені непрожити і дня... Без тебе все навколо стає непотрібним, безнадійним, я стаю егоїстичною та черствою до близьких мені людей. Не хочу жити так, якщо тебе не буде поряд.
І все ще шукаючи у своїх думках потрібні слова, я напишу їх для тебе, аби не допуститись тих помилок які я зробила необдумано.Я не стану знову так просто здаватись, коли потрібно діяти, і не стоятиму на місці коли варто йти до кінця...
Все ще тут, де ти мене залишила я стоятиму щоночі і знатиму, що вже зовсім скоро ми зустрінемось, і будемо разом..
А поки, спи спокійно Моя душа...