Сповзає дірява свита з побитих раме́н,
сірі стіни поранені, усі в аперату́рах,
на зболілому серці шрами сотень імен,
які загубили життя в кровавих тортурах.
І ні́чого пустим взором чужу біду ба́дати,
на скронях всіяна сивина не по роках,
вже не важко вкотре на могилу падати,
поселились сльози на обпечених щоках.
Мамі на прощання сів солдат писати
кілька теплих слів, щоб рідна звеселіла,
вимив руки з крові, щоб не знала мати,
що не так то тіло, як душа зчорніла.
