Чого б тобі, моє серденько,
та не радіть собі тихенько,
що маєш волі ти ковток
і свій затишний закуток?
Воно ж болить, болить і тисне,
ніби біда над нами висне.
На жаль, це так воно і є -
біда посеред нас жиє.
Вона то нагло, то тихенько
розшарпує країну-неньку,
краде лани, ліси, заводи
і прибережжя, й чисті води,
і, знахабнівши, мов орда,
вже й душі наші обкрада.
Безправність, вбогість вже обридли,
бо мають нас за справжнє бидло,
з яким не треба рахуватись -
то і нема чого ховатись!
Багатством можна хизуватись,
в "Луї Вітони" зодягатись
і лоскотати людям нерви
костюмом за шість тисяч євро,
коли на кожній третій бабці
ще допотопні одяг й капці,
тоді, як ледь не чверть країни
рахує в супчик картоплини...
Страждай, боли, моє серденько -
хижак клює країну-неньку,
серед хижацтва живучи,
кричи, серденько, не мовчи!
10 травня 2013 р.
Сердечний біль за Україну, наша апперцепція демократичного життя стає для нас щоденною думкою. Краплиною, єдністю яких ми б зробили потоп, але серце не дає. Метафоричні образи цього вірша дуже правдиво розкривають наш біль! Дуже гарно і сумно!!!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В нелегкі часи і думки невеселі. Дякую за підтримку.
сподобалось 
