Коли з голови повтікали всі думи
І світлі хвилини приходять лиш в сні
Так сумно стає, порожніють трибуни
І важко у чомусь зізнатись мені
Говіють сп’янілі до жовчі обличчя
І линуть блювотні і падкі слова
Куди заховалася пісня чи притча
Чи пам’ять стареча де мудрі слова
А хто я? Допоки руїни фарбують
Ті древні руїни на міці кісток
Навколо ще духи витають – мандрують
Відколи пустив їх червоний ціпок
І де ви? Заклякли до місця гноїння
Приписані пальцями з синіх судин
Лиш більшість припинить вже звичне гоніння
Лиш мить подолає свавілля хвилин
