Росте при дорозі калина ,
й рушник вишиваний висить ,
чита "Кобзар " мала дитина
і слово Шевченка бринить.
Воно говорить малечими устами ,
тоненьким голосом на світі відзива,
нема нічого кращого для мами ,
коли сини Вкраїну прославля.
Та краще ще , коли отим словечком ,
що в книжці зношеній навіки залягло,
його писав відомий всім Шевченко ,
з сердець дитячих лагідно пливло.
І у дорослих душах здригнулася струна,
заграла музика бандури на могилі ,
лунає тихий , вічний "Землякам"
заколосилось жито на Вкраїні.
Защебетали солов’ї , упали роси ,
здійнялася мелодія у вись ,
лягли у полі золоті покоси ,
куди подівся ти ,Шевченку, озовись!
Пройшли століття , та чи пам’ятаєм
післаний нам Тарасів "Заповіт",
Ні , батьку , ми не забуваєм ,
ти дав нам волю , ми даємо звіт.
Звітуємо про те , що незалежні,
маємо землю , оремо поля ,
сорочку носим , як завжди й належить ,
читає Біблію вкраїнськеє дитя.
Та зараз не усе гаразд ,
брат з братом на Майдані б’ється ,
бо вийшов найжорстокіший указ
і брат уже не братом зветься.
І гіркоті уже не має меж ,
упали голови - вони тепер герої ,
лежить із ними найлютіший меч ,
море відважності і океан любові.
Любові , якою полум’янів й ти ,
до матері до неньки-України ,
єдиний наш обов’язок- це збрегти ,
слова Тараса , слова великої людини.
25.02 14
ID:
483929
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.03.2014 16:23:17
© дата внесення змiн: 06.03.2014 16:23:17
автор: Ira Lee
Вкажіть причину вашої скарги
|
