Я люблю її. По-своєму, але люблю. І я не грішний перед нею. Вона ж мене любить рівно так само, як і я її. Це не кохання. Кохання- це коли між вами пристрасть, коли ви навіть у літньому віці разом, мов юні і сильні. Я колись кохав....
Наша любов з нею грунтується на повазі і сильному фундаменті вдячності. Вона це знає, як і знаю я. Тому не засуджуйте мене. Я щирий перед нею. Мені вже далеко за 40, їй ж у цьому році буде лише 30. А її полюбив за ту ніжність з якою вона все для мене робила. Я вдячний їй, бо знаю, що вона не залишить мене і догляне на старості. Вона ж з неблагополучної сім*ї, ніколи не знала, що ж таке хороше ставлення до жінки. Перший шлюб був невдалим для неї і наповнив життя розчаруванням. А потім з*явився я і подарував їй те, чого не вистачало- спокій та турботу. Ні, хтось скаже що це взаємновигідний симбіоз. Лише в якійсь мірі. Та те відчуття ніжності, що є між нами і наповнює стосунки любов*ю. Ми цінуємо один одного. Та я ніколи її не покохаю, як і вона мене. Я, бо вже кохав, вона ж просто не вірить, що інший вид стосунків, ніж у нас, приносить щось добре.
Мою ж кохану звали Меліса. Ми були молоді і красиві. Верніше красивою була вона, я ж себе до таких не відношу. Усе життя було попереду і нічого не здавалось нам неможливим. Як ми кохали. І дня не могли прожити один без одного. Яка ж була радість жити всього лиш поверхом вище і щоранку на мотузочці перекидати на її балкон коробку з свіжими круасанами з нашої пекарні , та з запискою, що дарувала Мелісі хороший настрій на весь день. Бувало, що ми втрачали намарне миті, і це те, що я ніколи не зможу пробачити собі. Пусті сварки, недосказані слова...Якби ми знали, що у нас залишилось так мало часу...
Я пам*ятаю, як ми сніжною зимою катались на санчатах, а потім довго цілувались лежачи на снігу. Окрім неї ніхто мене так не цілував, а я і не намагався комусь подарувати стільки пристрасті. Я кохав її і досі кохаю спогад про неї. Я часто думав, що б було з нами зараз, якби все склалось інакше. Та інакше вже ніколи не складеться, тому я покинув ці думки.
Після декількох місяців нашого кохання і щоденних зустрічей, Меліса зникла. Увечері вона цілувала мене і плакала. Я дивувався, а вона лише казала, що це від щастя — я ж поруч. Зникли її батьки, сестра, собака... Лише її запах я далі чув біля дверей. Солодкий запах ранкових круасанів, що я їй купував. А згодом я дізнався, що Меліса в лікарні. Я прибіг туди одразу ж і намагався поговорити з нею, біг, переховуючись від санітарів, які б точно зупинили мене, і знайшов її. У неї був рак, вона знала це і під час наших стосунків, лише я не знав нічого. Вона ж не сказала мені, бо боялась втратити мене, а я лише шалено кричав, чому вона так сумнівалась в мені і як могла приховати це від мене. І я пішов...лише на 40 хвилин, щоб думки у моїй голові склались в щось стабільне. На довше покинути я її не міг, я кохав Мелісу усім серцем. Та коли я повернувся, вона вже померла. Власне, лише померла. Не зникла з мого життя, не зникла з пам*яті тих , хто її знав, просто тілом померла. А душу її я відчуваю поруч і зараз. Я не пішов на похорон, засудіть мене, якщо на те ваша воля, та я не хотів прощатись з нею. Я ніколи не прощатимусь з нею, бо я ніколи її не покину, навіть зараз, коли вона покинула мене. Не померла б вона в той день, померла б в інший, я б всерівно втратив її, Мелісі залишалось декілька днів... Та я не встиг стільки їй сказати і стільки наговорив зайвого в останні миті її житя. Я ж не знав, що вони останні, ніколи ж бо не знаєш, коли людина піде назавжди... А я її так кохав, я знаю, що і вона мене. І зараз, коли скроні покриваються сивиною , я згадую наші з нею дні, повні щастя і кохання, пристрасті і ласки, довіри і спільних прагнень. Тепер я розумію, чому вона так не любила говорити про майбутнє...
З того часу я любив, підкорявся ніжним доторкам інших жінок, я їх цінував за те, що вони є у моєму житті, знаючи і цю історію. У кожної з них були на це свої причини. Ось і тепер зі мною щодня поруч дві жінки, одну я люблю, ціную поважаю, турбуюсь про неї, іншу-кохаю і пам*ятаю, тримаючи на тій поличці у серці, де ніколи не було нікого до неї, і вже не буде після.
Після такого кохання залишається лише любити інших. Любити і більш нічого.
.
ID:
471268
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.01.2014 13:17:48
© дата внесення змiн: 09.01.2014 13:17:48
автор: dianavladyka
Вкажіть причину вашої скарги
|
