Щось хвилює мене, щось стає дедалі важчим для сприйняття, а щось просто зникає і недає мені жодних надій.
Надій на щось безсмертне. Коли поряд ти бачиш людей, які знають що сказати і де тебе поправити, відвести тебе на вірну дорогу. Де Ти станеш кимось більшим, де світ стане для тебе грою, в якій ти сам створюєш правила і недаєш нікому права їх змінювати.
Ти віриш в це ?
Я знаю, коли тебе залишають без попередження, знаю як це, коли ти довіряєш але при цьому тебе використовують за спиною у найкращих друзів.
Так, я знаю як це, коли твоя любов знецінюється і просто стає лише камнем у грудях який ти хочеш закинути у сам кінець новими захопленнями але це тобі не вдається..
Чому я це пишу тобі? Здається це просто слова, але ж саме у них ми показуємо хто ми, у вчинках ми не такі красномовні, а більш точні але чи завжди?
Не рідко ми робимо помилки, Те що ми зробили можна повторити і спробувати щось змінити але те, що вже сказано залишиться у твоїй памяті, у її серці у спогадах…
Я хочу бачити щось світле у твоєму шляху. Хочу вірити і не давати можливості комусь зламати мене, хочу довіритись комусь, віддати серце і не боятись що помилилась, стати тим ким завжди хотіла. І от знову, я так і не сказала для чого це все, купа думок, а в них зміст перетікає з поганого у хороше, і так по колу… Я не з тих хто щось обіцяє, і не з тих хто завжди знає що правий, не та, що буде просити допомоги і чекати що їй відповідатимуть тим самим.
Я просто хочу щоб одного разу, прийшовши та глянувши тобі у вічі відчувати своїм серцем - все саме так як Ти цього хотів!