Я би помер на цих губах,
Цю ніжність я ніколи не забуду.
І поцілунок на моїх вустах,
Який будити вже не буде...
Ці руки теплі, що дарують сонце,
Мене торкали аж в душі.
І ці обійми рано-вранці,
І стерті сльози на щоці.
Нічні розмови, ясні зорі,
І повна тиша, стук сердець.
Ми двоє рідні нами хворі,
Любили знаючи кінець.
А ким були ми, ким зостались?
Душі споріднені тепер одні...
Ми до побачення сказали, не прощались,
А час іде, проходять дні.
Міста на карті не зійдуться,
Та я тебе побачу ще.
Нехай всі правила порвуться,
Та щось між нами ще живе!
