Любий, Осінь надихає на кохання,
Таке маленьке, до тебе -
Дівоче невміле кохання-зітхання.
І хотілось би, аби ти спустився зі свого неба
До мене, близько, пустив коріння.
Ти ж бо тепер собі розкошуєш
Моїм найбільшим коханням, до божественного створіння,
Такого ідеального, бо ти в моїй уяві існуєш,
Живеш собі, нічого не відаєш
Про мої нічні сподівання у стилі готики.
Ти, певно, мене ще не скоро відвідаєш,
Я ж бо обрала для тебе роль свого наркотика.
Я боюсь, побиваюсь, вигадую
Примітивні історії, в яких фігуруєш ти,
І хай стануть мені розрадою
Адресовані, любий, тобі, листи.
І хотілось би, аби ти з'явився скоріше,
Щоби я могла врешті до твого обличчя торкнутися
Пучками пальців. Тихіше, тихіше...
Тихіше. Дай мріям нарешті збутися.
7/11/13
