я падала у небо твоїх мрій
на стелі сподівань
висіла
в прірві віри
та мертвий подих ночі
звіявся з-за хмар
дурний, шукає сиву зиму...
так холодно буває лиш в тобі...
сніжинки гострі
прорізають душу
...і ми літаємо з тобою
до весни
під стелею моральної задухи...танемо
в твоїй кімнаті почуттів і страху
в твоєму серці, і у мізках, в голові...
серед чужих життів блукаємо...
гонимі вітром...
над скелею
ти падаєш?
лети!!!
вікно відчинено...
тебе давно нема
я впала на підлогу-я у прірві
я чую - за вікном уже весна
та я замерзла, як і моя віра
лежить розтоптана на дні твоїх думок
остання, що вмирала дуже довго
перед прокляттям ще зробила один крок
та ти дихнув і здув її до мозку-моргу
мертвих почуттів ...
і полетів
лети!!!
і вітер смерті цілував всю ніч..
холодні побажання дна твоїх зіниць
він не впізнав мене, хоч так колись любив...
над скелею літати, грати в ігри...
та впала стеля, вмерла моя віра...
і я у небо твоїх мрій
назавжди відлітаю...
відлетіла.
Л.Р.
23.02.2009