вибач, я читала твої щоденники.
ти правий був - таке спалювать треба.
не за велику кількість іменників,
чи жалкування за загубленим песиком,
і вже точно не за настрій піднесений.
а за душу. розіп'яту просто неба.
ні, от взяла і не втрималась.
повелась на сторінки з улюбленим почерком.
зошит, правда, сам мені в руки кидався.
погрожував згоріти, в попіл розсипатись.
я б дуже хотіла зараз просто прокинутись.
бо тепер те читання - як збочення.
а це сповідь. ні до чого не приурочена.
розказала - і з мосту кинулась. (10-11.12.2013)
