Є поезія, від якої лізеш на стіни, мурахи по шкірі
Готовий віддати все, аби ще раз це прочитати
І ти відчуваєш себе нездарою. В якійсь мірі.
Це не просто незабутньо, а дуже не дає спати.
Є поезія, від якої 320 по тілу, стаєш на підвіконня,
Коли читаєш правдиву правду. Правдивіше нікуди
І незчуєшся, як скуриш 20-ту на холодному балконі
Головне, втекти подалі від себе. Кудись на люди.
Є поезія, що горить, палає, з'їдає люто
Від якої водночас морозить і хочеться літа
Поезія, яку куштуєш як найсмачніше у світі блюдо
Поезія, від якої у тебе в середині зацвіли квіти.
