Кохання немов приголомшить,
Немов забирає твій розум,
Печаллю тебе попорошить,
Дарує знекровлену прозу.
Буденність життя - не розваги,
Наша радість буденних торкань,
Щоб мав ти побільше відваги,
Зім'явши і громи позіхань.
Щоб сурмами грав свою ніжність,
Щоб ласками вкривав їй чоло,
Шукав і знаходив порідність
Душ і сердець.
Та і це село.
Звичайна та тиха оселя,
Захований в деревах ганок,
Низька поміж стінами стеля,
І підлоги на сонці танок!
І звична в буденності праця,
І без окрику погляд сумний,
І раптово весело: "Цяця!
Подивись: а ти дійсно смішний!"
І злива веселого щастя
В кружлянні обіймів волосся -
Руйнування всього нещастя,
Бо кохати нам удалося!
Кохання! Красиве це слово!
То дай і нам Боже вловити,
Що Кохання - сестра Любові,
Живуть у буденності миті.
В буденності пара - це пара
Наших Матриць втілення Суті.
Доля! То не будь до нас скнара!
Сховай нас від людської люті!
04.08.1992
К.
КВ-1