Я відмела усі
свої думки й знання,
І віддалась на волю Божу,
Іду стернею,
вже не навмання,
Така, як всі,
і в той же час,
на всіх не схожа.
Я відкидаю суєтнісь і страх,
Коли підводжу очі в небо.
Підбитий, зранений,
та незборимий птах,
Все кину тут і полечу до Тебе.
Без жалю ли́шу
я землі земне,
Зречусь всього
заради зустрічі з Тобою...
.............................................................
та ось легенько римами війне,
і я готуюсь знову до двобою,
із сутністю своїх думок і вад,
із лінню, що в крові моїй волає;
- тягни земную ю́доль
до безкраю,
тобі немає вороття назад,
у Божий дім,
у тихий сад,
до раю...
борюсь, борюсь, борюсь, борюсь...
і думку цю гірку перемагаю.
как прекрасно всё описано...то,что многим и знакомо,и близко...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...на часі, тільки
борюсь, борюсь, борюсь, борюсь...
,
а потім Муза, рими і т.інше, але час іде, все змінюється, і Муза, примхлива панянка, іноді повертається додому http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409717
дякую, Наталю,за відвідини моєї сторінки
Якщо людина бачить щось не так в собі і вже намагається змінити це - вона однозначно не така як всі, більшість людей не приділяють тому увагу, аргументуючи: "Ну що зробиш, такий вже є", а є такі, які не погоджуються з цим, а це особливі люди. Хоч головна не сама перемога, а усвідомлення боротьби...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00