У скелі високій глибока криниця,
І вхід потаємний із давніх-давен,
В ній чиста, прозора, цілюща водиця,
Життя і надія для Ескі-Кермен.
Співала криниця, веселками грала,
Було так і буде завжди.
Із радістю місто водой напувала,
Та не зогляділась – лягла тінь біди.
Зачинені брами, військові дозори,
І місто в облозі вже звично живе,
Та зрада проснулась, і жертву знаходить,
І на заклання криниця іде.
Похмуре судовище, подих кривавий,
Криниця ридає від болю і ран,
Пощади, пощади… Пощади не буде
І срібник Іуди між кам’яних лав…
Ридаю з тобой, моя юна красуня,
Не всі повернуться до рідних терен…
Криниця в руїнах лежить, мов заснула…
Для слави скінчився так Ескі-Кермен.