Сьогодні щось похмуріше, але сповнене надії. Як казав Гамлет: «А що таке життя – лиш гра»)
***
Здіймаюся на ешафот,
Буденності шалений потяг
На зустріч мчить безповоротно.
В вагонах сиро, сірий мотлох..
Безликий люд в вагонах
Безпечних, як і їхні мрії,
Рій слів гудить, мов бджоли,
Серця поволі тліють..
Он шибениці майоріють,
Іду неначе раб в оковах.
Думки-птахи лиш гріють
У цей собачий холод.
Та що це? Звідкіля лунає
Отой чарівний голос?
І вкотре ввись здіймає –
Вже під ногами морок..
Тримай, благаю не впусти.
Без тебе пусто так навколо..
Напруж свій взір і прогледи
Чого не зміг учора.
