Ти знову блукаєш самотньо, ніби сподіваєшся втекти від безсоння. Янголе,… поглянь, як між пальців пітьми розтікається світло з фіранок. Там люди! Живуть і не знають тієї біди, що гірше чуми, і, мабуть, трохи краще зневіри. Вони, наче квіти у тісних мегаполісах, що не бачили з роду величного сонця і тягнуть бліденькі свої пелюстки до нічних ліхтарів, що усіяли світлом міську магістраль. Скажи, тобі шкода їх,… Янголе?
Скажи, тобі шкода твоєї надії, що змарніла і схудла від вічних твоїх понурять? Поглянь, за тобою мов привид летить безпритульна мрія, що вірила в тебе навіть тоді, коли ти її проганяв….
Янголе,…
зізнайся самотності в тому, що ти її жрець! Хай вона подарує тобі філософію вічності! Хай розкаже тобі, де шукати в траві чи то уламки зірок, чи то місце де можна померти…
Янголе!
зізнайся собі, що ти привид власних думок, мовчазних перевтілень и сотень фальшивих усмішок.
Але тут, у пітьмі,
ти засвоїв урок:
у нічній самоті
лежить шлях до зірок…
(14.08.2013)
