Вранова радість, мов квіти на віко.
Важко прощатись з вогнем на повіках,
Йти по-англійськи чи, вибивши посуд,
Знати, що завтра попереду осуд.
Блискавки, блиски і позирки в спину,
Кряж громіздкий, як небесну данину,
Кожен несе на питому Голготу,
Споєний зрадою, скроплений потом.
Пробує долю земну чоловіка
В темряві, світлі, нескорений вікінг,
Ген вирушає шукати пристанок,
Там, де не буде сум'ять наостанок.
Тільки чомусь чує радості врана
Трохи зарано, незгоїна рана,
Сліпить майбутнє, вкорочує віку -
Ти не здавайся до квітів на віко.
21:20
13.04.2013
Тернопіль