Вона мило сиділа у кріслі,
І не зводила з фото очей.
Вона до нестями кохала,
Й жадала від нього дітей.
А він був холодний мов крига,
ЇЇ ланцюгами скував.
Терзав її душу даремно,
Він просто її не кохав.
А вона мов маленьке дитятко,
Чекала на ласку й опіку.
Дивилась на все це.."крізь пальці",
А він робив з неї "каліку"...
Ламав її крихітне серце серце,
Наганяв на зіниці печаль.
Насміхався до дикого болю,
На уста посипав лиш обман.
Вона знала відверто про все це,
Та йшла самотушки в провалля,
Побоялася іншого щастя,
а отримала сум і страждання.
Думками ширяла у мріях,
ловила "рожевих птахів",
І не зчулась..а життя промайнуло..
Та не верниш минулих вже днів...
І за тисячі пройдені дні
Вона тільки тепер схаменулась,
Розірвала пошарпане фото,
І у слід йому посміхнулась...
00:02 30.04.11.р
