Сором'язливо пливе човен Місяця
По тихому морю вечірнього неба,
І хтось, десь, колись із річкою плещеться,
Хтось також бавиться пір'ячком лебедя,
Який не загинув, а ринув у далі,
Неспроможнії далі суму кохання,
Бо він вже давно загубив у печалі
Лебідку, яку сам віддав на заклання
Розсудам нікчемної темної жінки,
Що втілює Ніч непролазного смутку,
Що біллю скажено спотворить печінки,
Що горем дико сурмить всім на побудку...
Він викинув пір'я, мов траурні шати.
ВМИТЬ приземлився не очікуваний шатл,
І вийшли із нього з жагою на міцність
Двоє, перевірку у Космосі здавши.
Так завжди!
Так завжди!!
Так завжди!!!
Техносфері в карти Пегаса програвши,
Вважає Людина себе не пропащей.
17.01.1995
К.
КВ-1
