Нехай ти далеко, за обрієм десь,
Та я відчуваю тебе в своїм серці.
І в кожну хвилину, палаючи весь,
Шукаю дорогу до диво-озерця.
Хоч це, безперечно, заплутаний шлях,
Ступити на нього, це вже перемога.
У нім заблукати в тенетах гілля
Порівняно просто й згубитись недовго.
Та крізь перешкоди, у вирі думок,
Я бачу тебе безкінечно вродливу.
І там у душі ще мій світ не замовк,
Жадає твій погляд, як посуха зливу.
Нехай дуже складно намітить маршрут,
Та я все одно йду до тебе натхненно.
А те, що навколо насупилось тут,
Я вірю розійдеться згодом напевно.
Ти наче Полярна й велична зоря,
Ведеш мої сни у казкове цвітіння.
І я перейду всі мости, що горять,
До тебе в обійми, це варте сумління.
Нехай ти далеко і швидко пройти
По цьому шляху знаю легко не вдасться.
Втім кожна частинка у днях самоти
Говорить мені про омріяне щастя.
16:02, 09.06.2013 рік.
Зображення: http://girls.gdefon.ru
