Якось в один момент ми обоє зрозуміли, що потрібно обернутися. Ми навіть в час-пік, серед мільярду людей відчули, що ми один біля одного...і обернулися. Крізь натовп, приємні промені сонця, та крізь ніжний білий пух тополь, ми зустрілися поглядами. В ті дні я була знервована, розлючена, нічого майже не їла, адже сесія в університеті забирала всі сили і бажання, а ще робота не давала вільної хвилинки, все дратувало і хотілося вбити весь світ...
Але саме в той момент все завмерло. В секунду мене вже нічого не хвилювало, я обернулася і побачила тебе. Час зупинився, і важливим стало лише те, що ті карі теплі очі дивилися та наближалися до мене.
Ти підійшов, обійняв, сказав, що знав коли треба обернутися. Потім ми пішли до парку, валялися там на траві і серед пуху тополь ніби у сніжку, сонце гріло, а ми попивали холодну каву та вирішували мої завдання до сесії. Ти моє найліпше заспокійливе...то була моя найкраща сесія.
