Якщо ти не спиш уже четверту добу, не поспішай говорити, що закохалася. Можливо твій, змучений брехливим світлом, мозок попереджає про наближення самоти. А сон, як завжди дарує лише фальшиву казку. Коли всередині ти відчуваєш потоп і бажання впасти, не поспішай діставати пляшку напівсолодкого. Випий трав`яного чаю з медом. Він не вирішить проблем, але подарує силу карпатського вітру.
Колись твій внутрішній поет помре. Тоді відчуй себе мандрівною акторкою, чи дівою ночі, купи старомодну сукню, скіфські прикраси та дорогі парфуми. Піди у найближчу кнайпу і продайся за правду.
Так хочеться хоч на мить відчути безмежність, поділити її з небом і прокинутися поза досяжністю, де втратиш відлік часу і забудеш про мізантропію свого століття.
Поклади вчорашній день у фотоальбом спогадів, додай до нього трохи жасмину і засни під колискову вітру. А вранці купи у метро троянду і подаруй її бабусі з сірими очима. Можливо вона теж колись хотіла бути актрисою…
