на столі недопита кава,
метушиться налякана память,
і чого це вона шукала??
може годі себе так ранить,
за вікном шепче казку жовтень,
наче це той останній деннь,
коли слово своє промовить,
прощавай скаже сонячний клен,
знов навіє симфонию вітер,
дощ зіграє шалений вальс,
і здається, що в цьому світі
так ніхто й не почув про нас.
ти небійсь я твоя парасолька,
тихий шепит я чую крізь сон,
геть вже змерз і до нитки промоклий,
десь лиш душу згріває любов,
буду йти поки сонце засяє
битись в вирі чужих дощів,
до останнього подиху, краю,
коли гряне останній грім..
і оркесиром пожовклого листя,
тихо скажу тобі привіт
ехом шепче осінній Київ,
залишивши в мені твій слід.......