18.10.2012
Моє вікно виходить в осінь:
У дощ, у вітер, у печаль…
Повірити не можу досі,
Що літа вже мені не жаль!
Бреду в калюжах по коліна,
Радію сильному дощу,
Бо осінь – то моя дитина,
Яку я щастям плакать вчу.
Ірпінські сосни зустрічають,
До них у ліс я знов лечу,
Мене до себе пригортають
Туману клаптя досхочу.
Я в них купаюсь і радію,
Повітря свіже – повні груди.
Про щось далеке й гарне мрію,
Що все обов’язково буде…
***
Хтось любить літо, а хтось весну,
А я от дивна: осінь люблю.
Люблю тумани, люблю дощі,
Коли в нірвані спішать вірші.
Коли застигнув від печалі
Ти розумієш сенс життя
І їдеш далі – в дальні далі,
Щоб не було вже вороття.
