Дві любові – бузкова і біла
В душу птахами залетіли.
Покружляли осіннім листям,
В серце пагонами вплелися…
Що одна – наче сніг зимою
Вкрита ніжності пеленою,
Наче віхола закружляла,
Обнімала та цілувала!
Інша – цвітом зросла цнотливим,
Теплим, трепетним, соромливим,
Лікувала жалі та болі,
В небо кликала за собою…
Полетіла б – бо серце кличе!
Журавлями з небес курличе!
Залишити буденне збіжжя,
Загорнутись в бузкову ніжність…
Але ЯК залишити білу?
Не чужа, хоч і відгоріла…
Тліє жаром на денці серця,
Тихо ластиться та сміється…
Ой, розквітла моя бузкова!
Як наважитись на відмову?
Ніжний цвіт не можу зламати,
Щоб принести до дому, до хати…
Так живу. Зігріваю білу.
Щоб горіла, горіла – не тліла!
А в душі плекаю бузкову,
Наче мрію свою світанкову…
