Нові сторінки.Можливо нового роману який я закінчу.Я не буду писати про любов яка живе три роки,чи про молодь яка давно вже постаріла.
Я почну з того що писання це моя свобода.І я можу прийти в свій дім сісти за креслення,налити зеленого чаю,включити непопулярну класичну музику.І творити.Це моя свобода.
Я не залежу ні від чого.Час?та хто він такий,фізичне понятття.Я не можу зрозуміти чому ви стверджуєте ніби в вас мало часу.?Мало в порівнянні з чим.
Треба насолоджуватись кожною секундою.Я люблю себе в ті моменти коли не залежу від вас -люди.Я вільна в своїй клітці.І я буду літати в ній скільки захочу.Скільки вистарчить сили.Бо я жива.
Люди це свобода на губах.І не сперечайтесь зі мною.Бо я всеодно буду мати свою правду.В кожного вона своя.Індивідуум кожен з нас.І тому ми ніколи не зможемо зкоорепуватися в єдину цілу планету.Вона цільна,вона згуртована,але не до кінця.Тому і не має порозуміння .Але я не знаю добре це чи погано.Між нами є простір.Кожен його заповнює чим хоче.Теорія суспільного життя настільки примітивна,що за її доведення ніхто і не береться.Ми не зможемо створити свій унікалний мурашник ,бо у кожного з нас є своя планета.
І хочеться ходити по світі і вриватися в планети.Що я і роблю.Лишаю за собою хаос.Чи проходжу непомітно не моє діло.Я планета.І вода на моїй планеті завжди холодна і завжди глибока.Це я і називаю свободою.
Не губіть свою душу ,садіть навколо неї парки,розпускайте її в різні сторони і хай вона запускає корені на сусідню ділянку,де вона буде живитися.
Я хочу писати.Я ловлю себе на думці ,що я маю писати.Писати мелодію моєї душі чи просто писати .Я хочу заповісти землі свою память,щоб вона зберегла мою душу в листках ,в паперах,в словах ,літерах.
В звязку з чим виникають такі бажання,чи може це на мене вплинула лекція про барокові сади.Чи може в мені зацвіли сади або навпаки зівяли.Я не розберуся в собі.Але я напишу і може хтось побачить в моїй душі істину.І я усміхнусь вам нею.чесно де б я не була.
Я буду сміятись як дзвонять дзвони.Ви знаєте я багато бачила усмішок,але мені рідко усміхались серцем.І я буду берегти ці моменти в собі.Вони моє щастя.Моя маленька ріка в мені.Я дуже люблю воду ,в мені вмістився би океан,і люди тонули б вньому як кораблі.Але в мене покищо тече річка,гірська і холодна.Вона виривається з русла,виплескує свою воду,але вона тече.в свій океан.
Я вірю в кожного є свій океан.покажіть мені вашу душу,я обіцяю нікому не казати про неї.я обіцяю памятати кожну душу до якої ви мені дозволили доторкнутись.Бо кожен читаючи мене тримається за краї моєї істини.
Не боячись образи чи поразки ,буду я стояти на морозі з букетом гвоздик.полумяняних,як вранішнє сонце,яке я просила тебе будити.Ти в мене так любиш спати,а я далеко і я боюсь щоб ти бува не проспав день і своє життя.І тому я попросила сонце заходити до тебе через розплавлений пісок і гладити тебе,гладити ніжно,але не торкатись ,бо я ревнуватиму,тебе,до сонця.
2
Я хочу плавати як листок на воді.спокійно нестися за рікою.Але я не така .Я би хотіла чогось іншого,але це не буде моїм.А треба завжди триматись свого,нехай кострубатого,але свого.Я за індивідуалізм,я проти самозречення.Я за вірність своїй душі.Бо людина без себе губить гармонію.
Не губіть себе,любі мої.На цьому світі стільки всього що хоче вас погубити,хоть ви змилуйтесь над собою.
