Зійшовся клином на тобі весь світ...
Та що там світ, хоч вознесись крізь стелю!
Горить барвисто, невгамовно цвіт,
В душі зима фарбована пастеллю.
Це аномально в мороці з глибин,
Де снігом все засипане надійно.
В гаптованих картинах із крижин
Анабіоз, скрізь тихо і спокійно.
Зійшовся клином на тобі весь світ,
Зійшлись дороги стоптані до тебе.
Змінив полярність почуттів магніт,
Зраділо сонцем похмурніле небо.
Озвався голосистий соловей,
На волю вирвався з тенет, із клітки.
Нашестям просочились геть з тіней
До світла вперті, загадкові квітки.
Зійшовся клином на тобі весь світ...
Ти наче повінь – сильна й невблаганна.
Даруєш крила в неземний політ
І я лечу в стихію нездоланну.
Немов сліпий, закутий в небуття,
Мов митар, що забув своє коріння.
До тебе йду, зростивши почуття,
Віддавши в руки лагідне творіння.
Зійшовся клином на тобі весь світ...
І ніч полярна відійшла далеко.
Почав гойдатись на воді мій пліт,
Приніс тепло, зацокотів лелека.
Весна в мені і наче сотні літ,
Чекав цю пору року до нестями.
Зійшовся клином на тобі весь світ,
Зворушений ліричними піснями!
20:26., 17.02.2010 рік.
Зображення: http://www.liveinternet.ru
