Розірвати б серце на частини,
Бо у грудях боляче щемить.
Воно плаче гіркими сльозами,
Воно каже, щось не так. -Мовчи!
-Чуєш, може варто щось змінити,
-Ні, не варто це зусиль.
-Досить упиратися і жалітись
-Замовчи, ти мене дістало вже.
-Мені ж боляче, невже не розумієш,
Через твою гордість я горю.
Через те, що ти боїшся вірити,
Я із дня у день все слабше стукочу.
-Ти не розумієш, бо емоціям підвласне,
Ти не хочеш вірити у те,
Що на завтра все не буде так же,
Завтра може бути не таке.
-Ти говориш так лиш через те, що
Ти не зважуєшся комусь показать мене,
І це все здається ніби обережність,
Але твоя нерішучість знищить все.
-Ах, дурненьке, я ж тебе оберігаю,
Потім ж може бути гірше ще,
Хочеш, щоби біль створила грубі рани?
Може якось варто спробувати це.
-А якщо ж не буде більше болі?
А якщо не марним буде все?
А якщо нарешті прийде моя доля?
Невже хочеш знищити усе?
-Замовчи вже! Замовчало…
Знову стало пусто й тихо на душі.
Знаєш, серце, може інколи це правда,
Може варто спробувати щось нове.
