коли ти поринаєш у свої думки - ти помираєш на кілька секунд
і я вже не намагаюся тебе оживити - я хочу померти разом з тобою
твоя смерть не пахне гниллю - у ній прихований всесвіт
мені охоплює тоді такий невідворотний відчайдушний страх, що я ніколи не зможу померти
і коли цей фатальний відчай поглиблюється - він перетворюється в блаженство
блаженство миті,
яка неймовірно мучить мене і тягнеться вічностями
іноді мені байдуже до тебе. але то лише іноді.
а ці дивні відчуття, коли ти відлітаєш в небо? вони ж щось значать?
...
мені просто страшно померти, кохаючи мовчки.
