Долоня вітру, пестячи грайливо,
завісу білопінну відгинає,
щоб небо чорнолике, безголосе,
в кімнату поміж рам могло вливатись
і пити звуки, як вино червоне,
які розбризкує фортепіано.
У такт на форте полум"я лякливо
здригається і ноти оживають.
У дзеркалі відкинутої кришки
метеликами пальці блідосвітлі
легкосповільнено перелітають
між чорними і білими квітками.
І з цим польотом в лад слухняні струни
то муркотіли ласкавим коханцем,
то буревієм билися об берег,
то непоспішно щось оповідали.
Зненацька безтурботний вітер
здмухнув листок і полум"я погасло,
запала тиша.Лиш у рамі старовинній
щось шепотів сердито композитор...
