Ніч сторінки вуличні гортає
сніжинки кружать в танці до землі
чутно ледь голос тихий. Десь лунає
летять до нас із вирію голодні журавлі.
Останній сніг. Зима уже збираєтся
вона не перша не остання,
на милість вітру вже несподіваєтся
уже не просить покаяння.
Палає сонце над горою
будить все що міцно спало,
прощається мороз складавши зброю,
для нього все уже пропало.
Тонувши у журбі,
думки наповнилися в ностальгію за зимою,
я відпускаю... Не залишу їх собі,
це ж лише зима!!!... Я відпускаю з болем.
Сьогодні новий день. Вчорашній сніг
розтанув і стопився
у памяті творця картину він зберіг
як сніг пішов, і знову народився.
Картина із поетом наодинсі залишились
він ходить днями та ночами,
за тим блукає що наснилось
холодними вулицями.
Шукає ту маленьку крапельку надії
поміж тих бетонних стін
закутаних туманом сірим
тримавших в чомусь злість.
Можливо й він не хоче зиму відпускати
але вони у цьому світі не одні
вона повернется!!! Іще недовго нам чекати
розчинется туман в росі.
Пішла зима. За нею утворилась ностальгія
у тих словах, поет тримає ще надію.
Пішла зима. За нею утворилась ностальгія
у тих словах, поет тримає ще надію.
Поет замучився. Безсилений сідає на диван
вчора він писав про те що збулося
сьогодні вже не зміг.
Зима пішла...
А на годиннику пізня вже година
тишком-нишком північ вже підкралась
проте вдалось описати, задуманого половину
так йому здавалось.
Нова не та що вчора, вже картина
холодними руками обнімає чашку чаю
це щось нове. В сьмітник некине
міцно олівець в руці зжимає.
Свою душу, свою музу він знайшов
у рядки свої емоції немов водою ляє
про те як перший і останній сніг ішов
маленьку розповідь складає.
Сидить з опущеною головою
в знаки далася втома
та не за написанням не за словом
не за тим що робить.
Крихтами краплини світить лампа
тільки видно сонний силует поета
вже завершує і ставить штампи
розповідь закінчив. І вже неведе.
У цих світах, у різних ерах
живе душі частинка у творця
зєднується олівець з клаптиком паперу
як єднаются в людей серця.
19 березня 2011р....
