Із весною зима у цю ніч призначає побачення.
Я в обіймах твоїх, навіть дихать боюсь, як ві сні!
Їм обом за це щастя відверте так щиро завдячую,
За кохання, за мрію, за сльози на віях рясні.
Вдячна сивій зимі за цю зустріч, благання почутії.
За пухнастий той сніг, на якому розгледів мій слід
І за те, що вона назавжди залишає у лютому
Самоти і звірячого відчаю болісний лід.
Ми вірвемось в весну з усією нестерпною силою,
Розчинивши у ній почуття неймовірні, святі.
Сподіваюсь і з нами вона буде лагідно-милою
І сильніше розквітне кохання в долонях її!
Одне одному нас дві сестри віддають подарунками!
Перетвориться ніч, запірнувши у ніжність, на мить...
Так, звільнившись нарешті минулого, грішна, дикункою -
Несподівана радість, коханням у серці бринить.
Ну, а зараз лиш зорі в вікно випадковими свідками
Зазирають з цікавістю й щастя бажають мені...
І останній цілунок свій, білою, сніжною квіткою,
Нам на згадку зима намалює сьогодні на склі
Наталія Козак