Час і відстань тепер врешті квити,
Ділять віршо-прощання на віршо-відрізки.
Кава стигне, коли її ні з ким пити,
Серце стигне, коли просто ні з ким.
На сніданок – фруктовий смузі,
І хронічні віконні бронхіти.
Книги справді – найкращі друзі,
Шкода тільки, не вміють гріти.
Пишуть вкотре листи тихі крики,
Без присвят та адрес на зворотах.
В когось там гірко пахнуть гвоздики,
В мене ж завжди троянди! В блокнотах…
І, надкушений тишею хмурою,
Телефон скавулить про зворотність.
Бо затишшя – лише перед бурею,
А без бурі, це вже – самотність.
Бо затишшя – лише перед бурею,
А без бурі, це вже – самотність.
Твої вірші завжди багаті такі образами,словами , мені це подобається. Оргінально,мелодійні вірші.
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кава стигне, коли її ні з ким пити,
Серце стигне, коли просто ні з ким - дуже і дуже, Юль! І взагалі за всіма параметрами прекрасний вірш, дуже проникливий! Я справжнє задоволення отримала, зараз ще разочки два перечитаю)
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якщо Ти хочеш ще кілька разів перечитати ,то я просто дууже щаслива!
дякую, Ксюшик
твої слова - бальзам!