я начитаюся своїх улюблених душороздираючих віршів..вони мені як кров по венах, як кисень під водою. ввімкну Veto - you you і безшумно страждатиму , каратиму себе за те , що втратила , хоча по суті ніколи й не мала. Найважливіші люди приходять і враз зникають , залишаючи слід тільки в памяті і серці. Це так нелогічно, але так життєво. Здається, я ніколи тебе не розлюблю, від цією думки так сумно. Я ж бо приречена, приречена хворіти коханням, кашляти думками про тебе. Нехай вже вони стануть поперек горла мені , гірко , зате не страждатиму більше.