Я добре пам'ятаю усі мої нервові зриви. Життя солодке, але ж куди там без гірчиці, а ще коли ти любиш нею приправляти. В такі дні я лаялася та кричала навіть на предмети. Я в черговий раз розчаровувалася в людях, і крізь сльози продовжувала працювати.
А ти....а ти так спокійно і тихо підходив, обіймав, цілував у скроню і лише питав, що мені приготувати. Ти купував льодяники у вигляді різних звіряток та дарував мені їх...ти варив мені глінтвейн та купував рафаелки...ти вмикав солодкий джаз, ти малював на мені смайли....Ти був зі мною.
Кожного періоду страшного невезіння мого, ти був поруч і потрібен як ніхто. Коли тобі вдавалося мене вкрасти з часу робочих тижнів, ти вів мене в тир і ми розстрілювали там телевізори та холодильники, розстрілювали проблеми і невдачі. Або ж ми йшли кататися на машинках, або ж грали в пейнтбол. Після цього всього ми засідали в кав'ярні, ти замовляв моє улюблене мокко, та дарував пачку шоколадних цигарок. Спокійно та теплесенько дивися на мене й посміхався. Я дивуюся як ти витримував мої психи.
В ті хвилини, я навіть тішилася, що в мене смуга невдач. Це були найкращі нервові зриви...