Задзеркальна дівчинка (мені здається, що читається важкувато)
Доброго ранку, дівчинко-відображення!
Як там живеться - у срібному Задзеркаллі?
Розкажи-но мені останні подієвраження
І порадь, як не впасти в оте провалля...
Ну, оте - що у ньому кружляє холодний відчай,
Що у ньому пустіє мозок і мерзнуть душі...
А мене твоя мрія в небачені далі кличе,
Твоя вічна спрага до дива знов мене сушить.
Розкажи-но мені про далекі-далекі мандри,
Про краї, що тобі (чи мені?) у дитинстві снились,
Про залізні хліби, про полум'яну саламандру,
Про героїв - синів мужичих, про їхніх милих...
Чуєш, дівчинко, я втомилась! Дорослість - лихо.
Задзеркалля мовчить, то і я собі занімію.
А давай, як колись, ми з тобою посидим тихо,
Я сумую за тим, а сказати цього не смію.
Так нагадай же мені наші з тобою давні
Мрії про море, про небо і про вітрила!
Дівчинко, а пам'ятаєш оті уявні
(А таки справжні!) Всесвіти? Ти любила
Вірити в те, що виростеш капітаном,
Що побудуєш собі галіот на зразок "Секрета".
Ще ми хотіли мати аероплана,
Щоб облетіти всеньку нашу планету.
Дівчинко, що я кою? Я вщент розбита.
Наші казки я давно проміняла на їжу й гроші...
Тільки чужих тузів вже нема чим крити,
А хтось - за звичкою - дума, що я хороша...
Я тут вже зрадила всіх - і все - що лиш тільки можна,
Та і мене топили, наче сліпе кошенятко.
Дівчинко, вір в себе! (в мене?) бо ти не кожна...
На душу - нашу з тобою - нову поставимо латку.
