Зачарувала ніч
Моя п’янка балада…
Безодня протиріч –
Мовчання дивна зрада?
Та хто, мій друже, хто
Тепер тебе забуде?
Літ, може, десь за сто,
Коли душа відбуде
У лагідний політ
До вічності простої…
В той незнайомий світ,
Де пальми замість хвої..
Чому, скажи, тебе
Я маю відпускати?
Молю про це себе –
Стежки тобі віддати.
Та солодко звучить
Душі палка відмова,
Вважай, наступна мить –
Тяжка всесвітня змова!
Ніч – зоряний митець…
Заспівана балада…
Це – унісон сердець,
А не мовчання зрада!