Вона прокинулась зранку й поряд побачила його. Вперше, й напевне востаннє. Вони познайомились вчора ввечері. Він був розумний і цікавий, а головне – чесний. Він одразу все поставив на свої місця: запропонував позбавити на цю ніч одне одного від самотності. Спочатку вона знітилась, але з кожною хвилиною розмови шарм взяв своє.
Їй було дев’ятнадцять. Йому – двадцять п’ять. Вони жили в різних містах. Він – успішний молодий чоловік, який знає чого хоче. Вона – молода студентка, яка тільки пробує життя на дотик.
Він теж розплющив очі, притис її до себе і поцілував. Час було збиратись. Йому на роботу, їй на навчання. Він, сидячи у ліжку зацікавлено спостерігав за її діями. Вона натягла колготки й посміхнулась сама до себе. Ще ніколи чоловік не бачив цього й тому, їй здалось, що щось у цьому є інтимне. Потім, накладала макіяж і бачила, як він з цікавістю малої дитини розглядає усі баночки.
Після цього мало бути прощання. Він попрохав її номер. Це її здивувало. Навіщо, якщо це була лиш ніч, ніч, коли двоє людей створили собі ілюзорну ідею щастя, захищеності та насолоди, коли на мить здалось, що вони не одні у цілому всесвіті. Номер дала, але його взамін не попрохала? Навіщо тішити себе думками про світле й щире? Навіщо сотні рази набирати смс, щоб потім стерти? Не маєш координат – не маєш і зв’язку з людиною. Все залишиться лише у пам’яті.
Повідомлення прийшло по обіді. Він питав, чи хоче вона повторити ніч. Це була її остання ніч в столиці. Вона пожартувала, що в нього ж по-плану театр. Він образився. Вона написала: «Приїзди».
Ця ніч була абсолютно протилежною ніж попередня. Вони лежали в ліжку, пили й курили і говорили, говорили, говорили… Він цитував їй вірші. Напам’ять. Її улюблені вірші і нові, зовсім незнані для неї, які писав його друг. В маленькій кімнаті готелю була тиша, затишок і спокій.
Вона запитала його, чому такий хлопець – сам. Він відповів, що у житті людині дається лише щось одне – кар’єра і самореалізація, або особисте щастя. Їй здавалось, що тоді він – боявся. В дев’ятнадцять завжди здається, що ти все знаєш…
А потім були місяці болю, і віршів, під акомпанемент червоного вина. Й… Вона – виросла. Сама не розуміючи того, але враз подорослішала й тепер з посмішкою згадує усе. І те, як він стояв і звисока дивився, коли вона сідала у потяг метро. І те, як за один вечір прочитав її улюблену книгу й написав їй цитати. Її улюблені цитати…
Зараз їй – 23. І вона – нічого не знає. З усмішкою називає його «Коханням усього життя». З усмішкою читає усе, що було написано слізьми і кров’ю. І з страхом усвідомлює ту його фразу… Про те, що людині в житті дається щось одне.
дякую
