Між роками торосів, і відстаней хвиль,
Паралелей у сітці та меридіанів,
В непогоду та шторм, у безвітряний штиль
Свою службу несуть кораблів капітани.
Пілігрими морів йдуть крізь витівки миль,
Злих стихій без страху скрізь долають капкани.
Їх хребет – то чугунний баластний фальшкіль,
А пробоїни – їхні відкриті то рани.
Хоч напруження часто сягало вершин,
Та міцні, наче сталь, і незламні, мов грати,
Бо паломники хвиль вони – всі як один,
Хоч для інших ті хвилі страшніші за катів.
Та кому, як не їм, поміж часу лавин
Ностальгії пориви в душі краще знати,
Коли в грудях болить, калатає, мов дзвін,
Як вертаєшся з плавання в рідні пенати.
