Вогненний кінь промчався у смерканні
над озером, де м’ята і полин,
плескочуться у водах мрії давні,
кришталю краплі розбиває сонце.
Там смуток ностальгій сплітає коси вербам,
В чеканні пташка стихла угорі,
Пісок ще теплий, теплий слід на ньому,
Від тих, що вже давно пройшли.
Так ми проходили у радості наївній,
У пустотливім танці брали сонце,
Кружляли зливи і безмежність світу
була для нас у тих дорогах в лісі.
Увечері ноктюрни, сови й місяць
З піснями теплими, як подих срібний
Дзвенить листок від дотику вітрів,
Співають крони яблунь у саду…