Закопайте мене на 3 дні,
Щоб не чув я образ і підколів,
Щоб не вірив я Вашій брехні,
Щоб не вірив у вічність проколів.
Чорні зміни, пориви, обрив.
Запотілі ручища нестачі,
Депресивності слізний порив
І невтішність чекань передачі.
Надкусила напруга крило,
Хоч одне, але вже не злетіти.
Я так хочу до рідних в село,
От туди, де можливо горіти
І маленьким, та теплим вогнем,
І постійно когось зігрівати,
Ми ніколи того не збагнем,
Що маленьке великим багате!
У найменшім худім олівці
Більше змісту, ніж в фарби цистерні,
Бо він - майстер в художній руці,
А не масово сіяне зерно.
Тож радій, що маленький шедевр
Твого битого долею світу -
То комусь нездійсненний маневр,
Ідеал, що дарує освіту.
Поки вірша цього написав,
Зрозумів, що не все так погано:
Я й до того не раз воскресав,
Тож загоюйся, вирвана рано!
P.S. Пам'ятай, людино, що ти унікальна хоча б у чомусь одному, маленькому, найкрихітнішому, але, все ж, унікальна...
Це правда. Кожен з нас неповторний. Кожен несе якусь місію в цьому житті. Треба любити життя. І не стояти на місці!!! Весь час бути в пошуку істини! Хай у Вас все буде добре!!!
Андрій Конопко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00