Тонкі, ледь помітні червоні нитки звивалися на поверхні стомленого ока. Прозора пелена контактної лінзи ніжно обіймала зіницю і надавала їй віри у себе, дарувала кволий шанс побачити кожну рису сірої буденності навколо. Тиха, мовчазна постать пильно вдивлялася у відображення власних зіниць у дзеркалі. Дівчина з сумними очима…. Сумними очима, що нестерпно впивалися поглядом у холодне відображення навпроти. Очі, які пекельним вогнем обпікали тишу навколо своїх вій. Сумні очі…. Здавалося, що вони ніколи не посміхалися, знали лише біль та втому. Дівчина з сумними очима.
Зараз, вдивляючись у картинку, стираючи пил з власної душі, вона намагалася пригадати свої хвилини щастя. Інколи були моменти, коли здавалося, що світ навколо ховає його від неї, манить примарами, а потім жорстоко вириває з рук, ламаючи на дрібні крихти, що мали б втамувати біль втомленої душі.
“Ось моє життя. Воно як відкрита книга, сторінки якої покреслені нотатками, деякі обережно перегорнуті, інші – вкриті плямами від моїх сліз, окремі мають нікому незрозумілі символи, що лишила моя рука. Але певних сторінок пальці не хочуть торкатися. Я їх свідомо оминаю, втікаю від тієї правди, яку вони зберігають на своїх долонях. Подекуди ці висохлі, змарнілі долоні тягнуться до серця, просять про власне повернення, проте ставати їх донором воно категорично відмовляється, не бажаючи побачити розплющені очі власних забутих спогадів. Вони шукають найменшої можливості, щоб перетворити реальність на одвічну виставу підстаркуватих акторів – жалю, болю, сліз та відчаю. Чому ніхто ніколи не може визнати, що вже настав той час, коли варто вийти на поклон до самотнього глядача і виголосити прощальну промову. Промову гідну пошани та сльозливого захоплення акторами, які усвідомлюють та відчувають наближення власного кінця. Опускається завіса по закінченню вистави під назвою “Минуле” та розпочинаються гастролі оновленої трупи п’єси “Майбутнє”. Дивно, але мало хто хоче грати ролі у виставі “Реальність”. Колись я була головною акторкою вистави “Минуле”. Поступово ця роль проникала у потоки крові, перетворювалася на мою шкіру та подих. Роками вдавала, що нічого не помічаю, однак спогади підкрадалися все ближче до серця, мої зіниці втрачали чіткість оточуючої реальності. Здавалося, що очі розпродували власні барви на ярмарку людського егоїзму та втоми. А я хотіла, щоб вони посміхалися, вимагаючи занадто високу платню за кожну барвисту рису власних зіниць, тим самим рятуючись від нахабного покупця чужих очей. Не вдалося….
Згодом у моєму житті виникли сірі очі. З їх появою я спробувала повірити у слово “щастя” і те, що вони зможуть вберегти мої очі від суму. Проте кожного разу страх переслідував мою душу, його пазурі проникали все глибше з кожним днем. Уривки щастя. Проте нічого не існує вічно. Кілометри доріг пролягли між нами. З часом у життя вривалося багато інших поглядів, проте жоден з них не сколихнув душу. Зіниці тьмяніли, згадуючи минулі роки, поволі розпродаючи свої барви. Що чекало попереду?? Нові погляди, які своїми брудними руками роздивлялися мої зіниці, шукаючи у них недоліки, вади. Хіба вони чули їх крик, благання лишити у спокої. Доля грала у жорстоку гру, підкидаючи все нові ролі для мене. Поступово ставало важко одягати думки у слова, відкривати душу і випускати її на огляд решти світу. Приходила байдужість. Зіниці звикали до внутрішньої темряви, обережної тиші та самотності. Сценарій вистави “Реальність” був передбачуваний та зрепетируваний. Однак ніхто не врахував того, що є самотня постать у коричневому пальто, яка вірила у новий поворот життя моїх очей, у їх життєдайну силу та віру у себе. Її легка рука поступово вписувала нові репліки у мою зрепетирувану виставу, лишаючи пусті листки для щастя, що повинно було бути написане новою рукою, яка заплатить ту недосяжну ціну моїх зіниць, аби подарувати їм усмішки та тепло.
Я знаю, що ті руки скоро торкнуться мого плеча, питаючи дозволу на співавторство у моїй виставі. ”
Таку відверту сповідь важко коментувати, бо коментар буде слабкішим апріорі. Проникло в душу, особливо - "стирати пил з душі", "погляди з брудними руками" - дуже влучно! Вірю в новий поворот, в довгоочікуваного співавтора. Все буде добре, від щирого серця Вам бажаю цього!
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З тремом у душі чекала на Ваші слова=)чесно-чесно визнаю, що цей твір був написаний як холерична сповідь на власне відображення у дзеркалі, коли контактні лінзи вогнем печуть, а звільнення від них створює розмиту реальність, коли немає чіткої межі усього навколо....
дякую за побажання щиро дякую=)
