В шоломі тихо прокашлявся голос Кия, а потім його голос: - \"Полковник, попереду на відстані до п’ятисот кілометрів пост ДАЇ.\" – Щек вже знав про свою силу ясно бачення, і досить не погано нею користувався. – \"Дякую. Та вони нас не зупинять, ми в центрі полоси, швидкість не перевищуємо.\" – Щек міг і не говорити про пост ДАЇ, локатори комбінезону попереджали про всі перепони на дорозі, і видавали про зміни картинкою в свідомість. Та Щека було необхідно підтримати. – \"Дякую, хлопче, хочеш побісити?\" – у відповідь Щек кілька раз мигнув фарами байка. Уста Полковника розтягнулись в гордовитій усмішці, пальці впевнено стиснули ручку газу. Двигун байка запрацював потужніше, кілька маневрів на обгін, що були порушенням правил дорожнього руху, машини кавалькади з точністю виконали всі необхідні маневри, і кавалькада нахабно зайняла середину траси, тепер вони йшли по роздільній смузі. Зустрічні машини сигналили на таке нахабство, або й вітали поморгуючи фарами, до байкерів на дорозі різне ставлення, але мало хто з людей намагався якимось чином образити, знали, відплата буде жорсткою.
З гулом двигунів, з посвистом вітру, мимо патрульної машини прошуміла кавалькада байкерів. ДАЇшники нічого не могли зробити, на трасі було надто багато машин, щоб робити відмашку смугастою паличкою, і давати знак зупинитись за перевищення швидкості та порушення руху на трасі. Минаючи пост, Хорив махнув патрульним вітальним жестом байкерів, його провели поглядами повними подиву.
\"Йдемо на центр, - тихо промовив Полковник, знаючи, що його голос почують в шоломах. – Відмовились поїсти, тепер животи бурчать. Як машини? Перекличка?\" – \"Двигун перегрівається, до центру дотягну.\" – відповів Кий. – \"У мене теж.\" – додав Щек. – \"Машина норов показує, а так все нормі.\" – завершив перекличку Хорив. За хвилину донісся голос Либідь, напевно вона перегнулась до Хорива, щоб докинути кілька своїх слів: - \"Животи не те, що бурчать, а завивають. До центру дотягну.\"
Минаючи Пересипський міст Полковник провів над головою уявну лінію, знак змінити построєння в цеп, так зручніше буде минати міські затори. Байк Полковника першим вирвався на вулиці міста, впевнено минаючи машини, трамваї, піднімався по вулиці Преображенській, добираючись до Дерибасовської, минаючи художнє училище. На периферії погляду Полковник бачив як на них здивовано озираються люди, бачив як кілька осіб підозрілої зовнішності довго дивились у слід машинам.
Прогуркавши вулицею, машини стали біля бесідки в Гор-саду. Тут же навколо залягла тиша, хлопці по знаку Полковника зняли шоломи, відкинули підніжки байків, і підійшли до нього. – \"Як перший виїзд?\" – Полковник бачив радісні щасливі усмішки, тільки Хорив трохи морщився. – \"Що трапилось?\" – \"Ми не взяли з собою запас палива...\" – \"Знайшов чим перейматись, до найближчої заправки дотягнемо, у мене поки коштів вистачає.. – Полковник сягнув рукою в кишеню куртки, передав Либідь гаманець. – Тебе з посади касира ніхто не звільняв, сестричко.\" – \"Так, Полковнику,\" - чітко відповіла сестричка, і лукаво усміхнулась. Тільки вона з компанії з легкою іронією сприймала сувору дисципліну в групі, хоч і на рівні з всіма виконувала розпорядження старшого брата. Потягнула за собою Таню в напрямку магазину для закупівлі сніданку на всю компанію.
За годину всі недоліки в машинах Кия та Щека було усунено, вимили руки в фонтані, і розташувались на лавках для сніданку. Над головами світило літнє сонце. Продавці сувенірів почали виходить на промисел, виносили прилавки, розкладали товар. Час гуляючих ще не настав, це вже через кілька годин тут буде так людно, що й пройти буде важко. З сніданком було швидко покінчено, сестричка принесла кави, і сіла поруч Хорива, так само як Таня поруч Полковника. – \"Ну, що, до тривалої прогулянки готові?\" – \"Хлопці ще не освоїлись на трасі, машин лякаються.\" – відповів Хорив. – \"Хто шугається?\" – гордовито повів головою Щек. – \"Ти, мені з заду все видно.\" – з дружнім сарказмом відповів Хорив, Щек опустив голову. Друг був правий. Сто раз правий. Сучасні шофери частіш купували права, і погано їздили на своїх іномарках, вважаючи себе коралями дороги, зненацька виникали за спиною, сигналячи, проносились мимо, частіш сигналячи просто так. – \"Тобі важко ще тримати дорогу під контролем? Увага розсіюється? Надто багато образів? – співчутливо запитав Полковник. Щек тільки опустив голову, він не міг забути тої миті коли Полковник провів сеанс пробудження його можливостей ясно бачення. Його свідомість мало не розірвало від кількості картин можливих подій, від бачення дій кожного з присутніх, і тільки образ Полковника випадав з цієї реальності. Та запитання так і лишились не висловленими, Щек вже знав, що його старший брат не цього часу, ось тільки вся свідомість цієї людини значно виділялась з картини загального фону. Такі люди ..вони не реальні, а коли реальні, стають центром всесвіту для тих хто в них повірив. Він повірив, і бачив віру в нього в своїх друзях. – Не змушуй себе, на насилуй свідомість, вона сама відкриє необхідні картини.\" – відповів Полковник на бурю почуттів в свідомості друга. – \"Ми привертаємо надто багато уваги до себе..\" – поморщилась сестричка Либідь. – \"Звикай, - усміхнувся Полковник, - та й давно мали звикнути.\" – \"Та так, але ж не до такої..\" – Либідь тісніш притислась до плеча Хорива, ніби шукала в ньому захист від всіх поглядів світу, так само вчинила і Таня. – \"Добре, - усміхнувся Полковник, він добре розумів стан людей з чутливою сферою сприйняття, вони ще не навчились ігнорувати побіжні погляди, і тому болісно реагували на подібні прояви уваги. – Хтось кричав, що потрібно їхати на пляж? Так зараз поїдемо. Там і подумаємо, куди зробити тривалу поїздку. Ввечері можна сюди повернутись.\"
Байки лишили в затінку дерев. Усміхаючись про себе, Влад увімкнув систему безпеки, яку вмонтував в електроніку своєї машини, людина яка попаде під вплив випромінювання тут же втече в паніці, забувши про причини, які змусили її зацікавитись машинами.
Всі розмістились на піску в кількох метрах від води. Дівчата поруч своїх чоловіків, всі інші поруч. Сонце вже почало припікати, Хорив дістав карту доріг Одеси та області, швидко зорієнтувався, показав дачне поселення. – \"Ми тут, вихід на основну трасу.. я пропоную йти на Затоку. Зараз там сезон, дозволено розкидати намети, запалювати вогнища, в інші моменти там заповідник.\" – \"Скільки до Затоки?\" – \"За п’ять – сім годин можна добратись.\" – \"Мало, вам необхідно починати тривалі поїздки, - тонкий палець Полковника пройшов по трасі, минув дорожню розв\'язку, і пішов далі, у напрямку Києва. – Це по всьому займе кілька діб, ночувати можна на трасі, або ж в придорожніх мотелях.\" – \"Ти знаєш скільки це буде коштувати?\" – критично зауважила Либідь. – \"Сестричко, двадцять віджимань від землі, - суворо зауважив Полковник, вона порушила одне з правил, яке стосувалось фінансування банди, і мала бути за це покарана. – Почали, один, два...\" – Почав відлік Полковник, і з добродушною іронією усміхнувся, віджимання почала робити вся група. Чим викликали сміх кількох молодиків, сусідів по пляжу, Полковник навіть і оком не змигнув, тільки Таня кинула косий погляд на підпилу компанію, пригадавши подібну кілька місяців назад. Ту зустріч, яка й послужила знайомством з Полковником.
Закінчивши віджимання, компанія була готова слухати свого очільника, від подібних покарань віяло суворою дисципліною армії, але ніхто й не думав сперечатись, чи заперечувати, авторитет очільника був сильнішим за будь які сумніви чи запитання. А Полковник, як ні в чому не бувало, продовжив: - \"Щек, порийся на сайтах, може десь в області фестивалі, чи сейшени, нам потрібно десь засвітитись.\" – \"Добре, я зараз цим займусь.\" – Щек мав досить потужний нетбук, зі здатністю виходить в мережу Інтернету. – \"А тепер відпочивати, поки будемо бігати купатись, хай хтось один лишається біля речей. Ніхто не голодний?\" – не почувши заперечень, Полковник підхопив на руки Таню, та побіг до води, за ним всі інші, тільки Щек лишився біля нетбуку.
Таня легко трималась за широкі плечі чоловіка, і тільки приплющувала очі коли голова опинялась під водою. Її вже не дивувала його спритність та сила, вона не раз бачила якими ніжними та делікатними могли бути ці руки, яким гнучким могло ставати це могутнє та велике тіло. Зараз вона просто розслабилась, насолоджуючись моментом тепла, легкості по всьому тілу. І зовсім не злякалась коли раптово втратила опору, і перед нею не виникло таке рідне обличчя. – \"Нарешті ми разом..\" – промовили гарячі уста, знайшли її губи, солоні від води, і такі ніжні. Сильні руки обійняли, притисли до грудей, і над ними зімкнулись води моря.
Вони опустились на дно, на мілке каміння, і довго насолоджувались відчуттям невагомості, відчуттям самотньої відрізаності від світу. Вони пестили один одного, не розмикаючи поцілунків, в них було все, і радість, і тепло, і повітря, якого швидко почало не вистачати Тані. І тоді з легень чоловіка пішли маленькі порції живильного кисню, це дало змогу ще на певний час затриматись на глибині. І потім знову, сильні руки підхопили за талію, і вона першою опинилась на поверхні, потім появилась голова Полковника, і її руки знову вхопились за широкі плечі. Тепер берег не був таким далеким.
Коли Полковник та Таня вийшли на берег, помітили над Щеком кількох молодиків, донеслись напружено ввічливі голоси, і стриманий, впевнений в собі голос Щека, йому то було легше, він бачив події, а молодиків починала бісити подібна спокійність в голосі та розслабленій позі сидячого до них спиною юнака.
\"У вас проблеми, молоді люди?\" – з іншого боку до них підходила сестра Либідь, вона то мало коли тримала себе, особливо коли загроза, якою б не була, стосувалась братів. Хтось з молодиків з подивом присвиснув, дівчина була прекрасною в легкому купальнику, з мокрим чорним волоссям; дівчина звикла, що нею милуються, та це було дозволено тільки друзям, з ними вона могла бути цілковито відкритою. Чужі могли наткнутись і на хвилю холодного ігнорування, в кращому випадку. – \"Проблем нема, ми просто цікавимось, чи то ваші мотоцикли під деревами?\" – \"І, що?\" – в одеській формі діалогу відповіла сестричка, зовсім не звертаючи уваги якими очима її роздивляються. Сама вона вже помітила Полковника, і просто грала свою роль, не хвилюючись за тили Щека, який і досі сидів спиною до всіх. – \"Ми хочемо покататись..\" – \"Люди вашого віку повинні вже вміти керувати своїми бажаннями.\" – повчально мовила сестричка. – \"Не тобі нас вчити, ми ж можемо взяти і так, не питаючи..\" – \"А ви спробуйте..\" – тихо відгукнувся Щек, навіть і не повернувши голови, і тільки прикривши нетбук своєю курткою. Полковник поморщився, починався явний перебір, необхідно втрутитись, чи нахаба Щек все бачив.. – \"Молоді люди, всі питання до мене. – і тінь велетня чоловіка накрила всіх. Від людини йшла така сильна хвиля впевненості в собі, що молоді люди, не слабої статури, поквапливо пішли. – Ви мене з розуму зведете! Що ви собі позволяєте? Надто самовпевнені обоє!\" – \"Полковнику, я тримав всю ситуацію під контролем..\" – \"Скажи спасибі, що Либідь була за твоєю спиною, ситуаціям властиво змінюватись, особливо в гірший бік. Тридцять віджимань, потім заплив на п’ять кілометрів, час пішов..\" – Коли підійшли всі інші Щек і Либідь, в поту та піску, закінчували віджимання. – \"Ого, та ти взявся за них серйозно..\" – з легкою іронією кинув Хорив, з легким співчуттям поглядаючи на подругу. Не звертаючи на них уваги, покарані, але горді своїм покаранням, побігли до води, і поплили від берега. Тільки тоді Полковник запалив сигарету, присів на свою куртку, посадив між ногами Таню. Не відриваючи погляду від двох плавців, відповів на зауваження Хорива. – \"Або я зараз їхню самовпевненість витравлю з потом, або потім ми всі будемо гуртом сьорбати цю кашу, і без солі. Щек понадіявся на своє бачення ситуації, але забув про мінливість часу, забув про перепади настрою в людей з цілеспрямованою агресією. У мене за спиною, двадцять метрів на північ, бачиш компанію.. Подібні покидьки колись були причиною нашого знайомства..\" – і легко поцілував Таню в заглибину плеча. Хорив оглянув берег, криво усміхнувся помітивши вказану компанію, і сів поруч. – \"Фрайєра блатовані, гопота, вони починають нахабніти, свого часу ми вже мали з ними сутички, після чого пару раз вилежувались у мене на дачі. Так і свербить...\" – і Хорив красномовно почесав не маленькі кулаки зі збитими кісточками пальців. – \"І не мрій, так, ви сильні, і маєте підготовку яку не має хвалений ОМОН, чи якийсь інший підрозділ. Та це не дає вам права показувати свою силу, тільки за особливих обставин.\" – \"Які можуть ще бути обставини?\" – Хорив не міг повірити, що сам Полковник буде відговорювати від сутичок, тоді для чого було так готувати всю компанію. – \"Ось які..\" – швидко промовив Полковник, одним рухом встаючи на ноги, Таня стала поруч, вона теж побачила картину, яка змусила Полковника напружитись. Скоріш всього на пляжі це була не єдина компанія гопників, як виразився Хорив. Щек і Либідь відплили далеко від своїх, і тепер повертались берегом, коли дорогу перестріли давні знайомі. Полковник не міг чути слів, відстань була надто великою, але бачив, що ситуація може набрати загрозливого тону, Щек та Либідь були не готові до подібного, хоча.. обоє були налаштовані на бійку, хоч і не показували цього. Тільки намагались пройти мимо молодиків, при тому Щек тримав сестру в себе за спиною.
Не вміє хлопчина огризатись, не вміє, думав про себе Полковник, підходячи повільним кроком до десятка нудьгуючих молодиків, що шукали на свою голову пригод, і не потрібно це йому зовсім, не потрібно, щоб чисті душі засмічувались подібними знаннями.
\"У молодих людей проблеми? Вам чимось допомогти?\" – молодики озирнулись на голос, та тепер їх було значно більше, то чому лякатись ще двох, біс з цим качком, думали хлопці. Полковник міг в один момент розігнати всю компанію, але щось його стримувало, може бажання, щоб і Щек, і Либідь на собі відчули як швидко міняється обстановка.
Вона й вирішалась дуже швидко, як і змінювалась. Молодики малу явну слабкість до байкерів, чи до людей з відкритими поглядами, бо більш не вступали у зайву полеміку, а просто першими почали бійку. При тому на Полковника припала більша частина нападаючих.
Дивно було бачити в кремезного чоловіка саркастичну усмішку коли на нього нападало одразу ж кілька молодиків, озброєних хто ножем, а хто й розочкою з розбитої тут же пивної пляшки. Дивно було бачити, як щупленька та ніжна на вигляд дівчина, пригнувшись до землі танцювала дивний танець, прикриваючи спину своєму чоловіку, дивно було бачити відкриті погляди, в яких не було жодних агресивних нот, тай удари, якими вони нагороджували своїх супротивників, були спрямовані на те, щоб вгамувати агресію, згасити полум’я злоби, під впливом якого людина стає не керована. Та коли один з юнаків покотився в воду, затуляючи розцарапані розочкою груди, велетень чоловік вже нікого не жалів. В запалі бійки він не зняв окуляри, та й без них потік холоду став таким відчутним, що молодики почали відступати. Та було пізно, як не бігав молодик, що завдав удару в груди Щеку, він не втік від караючої долоні Полковника. Тільки відчув як сильні пальці стисли шию, і завмер, тваринним інстинктом відчув – краще завмерти, ніж ці пальці переламають шийні хребці. – \"Вас просили піти і більш не підходить? – крижаний голос за спиною не віщував нічого доброго, у відповідь молодик слабо похитав головою. – То чому б було не послухатись? Забули, що нахабство до добра не приводить, от тобі й доведеться послужити наглядним прикладом, що роблять з нахабами.\" – Полковник добре бачив засмічену свідомість молодика. Юність вся в алкоголі та наркотиках, кілька статей за зберігання наркотиків та хуліганство, рятувала посада батька в місцевому комітеті самоврядування. Така собі золота молодь, яка звикла до безнаказаності. Та вони потрапили на справедливого суддю. Хижо усміхаючись Полковник довів свою жертву до берега. Щек вже сидів на березі, Либідь закінчила оглядати подряпину, на погляд Полковника стримано хитнула головою, і додала: - \"Могло б бути ще гірше, він встиг ухилитись.\" – \"Передай Хориву, збираємось, зараз міліція прибуде, не хочу з ними зустрічатись.\" – кілька хвилин постоявши над своєю жертвою, Полковник повернувся до своїх людей, Таня, що йшла поруч нього, мала сяючий вигляд, адже і вона сьогодні отримала свою маленьку перемогу.
З урвища, де Полковник зупинив свою кавалькаду, було добре видно, яке ж покарання він придумав. Тільки Таня бачила на його обличчі криву усмішку, легке навіювання, і цей хлопчина при появі викликаного патруля, почав танцювати, бризкати слиною, і називати адреси всіх кримінальних авторитетів, за якими полювала половина одеського РВД. За подібні признання йому самому світило покарання, тільки іншого роду, знаючи про це, юнак повзав на колінах, і просив захисника для себе.
Полковник дав знак зупинитись на площі, кінцевій зупинці сьомого тролейбуса, невелика кав\'ярня на вулиці, і запах ароматної кави. Стали в затінку дерев, і сестричка тут же побігла до кав\'ярні за кавою. Полковник підійшов до Щека, легко відсунув полу його куртки, мовчки підняв футболку, через половину грудей йшла рвана подряпина. Від легкого доторку Щек сіпнувся, але не видав жодного звуку. – \"Молодець, нічого не скажеш, молодець.. – тихо промовив, водячи над раною відкритою долонею. Хлопчина відчув як з долоні пішов потік гарячої хвилі, рана заболіла сильніше, та він не промовив і тут жодного звуку. Рана на очах почала приймати червоний відтінок, уста Полковника розтягнулись в задоволеній усмішці. – Молодець, - тепер було схвалення, - тільки я не для того вас готував, щоб ви отримували й такі подряпини.\" – команда відчула холод в голосі, вони таки вивели стриманого очільника. – \"Але ж всі живі..\" – не витримав Кий. – \"Мало я вас ганяв, дуже мало.\" – тільки й відповів, повертаючись до свого байка та приймаючи з рук Тані свою порцію кави.
Через кілька годин вони остаточно влаштувались в затінку дерев Гор-саду, тепер вже надовго. Швидко перенесли дві лавки, щоб вся компанія могла зручно розміститись, відпочиваючі вже спокійно дивились на подібні перестановки, і зацікавлено стежили за компанією молодих людей. Швидко біля них появилось кілька пляшок вина, з сумок добули кругову чашу, за допомогою маленької спиртівки швидко зварили велику порцію грогу, в руках Кия появилась гітара. Ці люди вже навчились почувати себе уособлено навіть в центрі Одеси, це був їхній дім, який вони люблять. Одесити давно вже звикли до подібних компаній, особливо до таких як компанія Полковника. Ці молоді люди ніколи не залишали після себе купи сміття та порожніх пляшок, коли й випивали, дивились за собою та за своїми друзями.
Кий знову грав своїх пісень, грав захоплено і приплющивши очі від сигаретного диму. Молоді люди відпочивали, насолоджувались теплом вина, теплом поглядів, теплом сонця, що швидко почало ховатись за деревами, вечір наступав і обіцяв полегшення після ще одного спекотного дня.
Під вечір навколо двох лавок де зібралась компанія Полковника, людей побільшало. Багато хто прийшов з своєю випивкою, але сама присутність на чолі компанії високого та кремезного чоловіка, робила цю вечірку порядною та тихою. Кількох молодиків, підпилих, і які явно шукали пригод на свою голову, ввічливо попросили піти. Ще ніколи люди Полковника не були в центрі уваги, і тільки присутність очільника стримувала від згортання вечірки. Ще ніколи Щек не мав стільки слухачів, що підспівували йому почувши знайомі пісні багатьох відомих рок-груп. Коли молодь почула ліричні композиції, утворилось багато танцюючих пар, серед них була і дивна, і колоритна водночас пара – кремезний чоловік, обережно вів свою партнершу, і дивно було бачити його граційні рухи у виконанні класичного танцю, і дивно було бачити як тендітна дівчина підкоряється його сильним рукам. Зате всі бачили погляд, яким вона дивилась в його чорні окуляри, здавалось вони їй не заважають бачити його погляд.
Пізнього вечора, коли сам Щек був в особливому угарі, він заграв пісню, яка вимагала особливого настрою, заграв ту пісню, що давно об’єднує багатьох людей, людей, що прагнуть свободи.
Твой дом стал для тебя тюрьмой
Для тех, кто в доме, ты - чужой
Ты был наивен и ждал перемен
Ты ждал, что друг тебя поймет
Поймет и скажет: \"Жми вперед!\"
Но друг блуждал среди собственных стен...
Горел асфальт
От солнца и от звезд
Горел асфальт
Под шум колес
Горел асфальт
Ты чувствовал тепло
Горел асфальт
Снегам назло
Ты сам решил пойти на риск
Никто не крикнул: \"Берегись!\"
И ты покрасил свой шлем в черный цвет
Как зверь мотор в ночи ревет
Пустырь, разъезд и разворот...
Ты мстил за груз нелюбви прошлых лет
ID:
373413
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.10.2012 08:58:40
© дата внесення змiн: 26.10.2012 08:58:40
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
