Шукає осінь затишку в провулках,
Одягнута у фарби золоті.
Накину шаль з багряним візерунком,
Іду від Вас...блукаю в самоті
Не озирнусь...а сльози сушить вітер,
Гортає спогади жива душа.
Для мене стали Ви єдиним в світі,
Лиш Вам навіщо, жінка ця чужа?
Прошу,не йдіть за мною!...Опалий лист
І ностальгія дме у скроні,
Мов скло,розбивсь життя порожній зміст,
Візьміть!.. Ці ружі не мої червоні!
Лишаю все Вам!...на цім балу осіннім,
І ту красу,що вже за мить - іржа,
Могли б Ви стать моїм спасінням,
У Вас - дружина!...а я ж таки чужа...
На привеликий жаль для закоханої жінки така історія дуже ятрить душу й крає серце. У Вашому вірші, Ninel, це так життєво змальовано, тому й торкається душі.
Від мене: 5+++!
Ninel` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
рада Вашому візиту!дякую,що читаєте,приємно,що твори торкаються душі...бо й написані з історій життєвих,зачасту сумних...та таке ж наше життя...дякую!