Я вимірюю час по ранкових пустих маршрутках,
по прочитаних книгах, осінньо-зимових куртках…
І минає тільки одна доба, не більше
(а ніби вічність)...
На вечерю готую півжменьки тепла і фальші,
вибиратиму колір для нашої кухні, спальні,
поскладаю в валізи речі свої щоб потім
не сісти в потяг…
Одягну діадему і туфельки, як принцеса,
обіцятиму комусь вірність свою і чесність,
і навчусь прикидатись ( ніби комусь на милість),
що я змінилась…
Я варитиму борщ, витиратиму пил покірно,
і кохатимусь мовчки, і буду до скону вірна...
Ну а замість донькИ, (і чия тут, скажіть, провина?)
народжу сина…
І поглине мене товстий безкінечний цикл
із тупих заборон і правил, жорстких енциклік...
я б хотіла зліпити якусь непорожню мрію –
але не вмію…
У мені переспіли спогади і зів'яли:
в нетрях серця мого, я його все життя вбивала..
Починала з початку, шукала нових коханців...
але без шансів.
якось знайомо...
