Вночі покинула мене душа,
сама без тіла десь пішла
Вісні піднісся над собою
і подививсь на себе я з журбою.
Один на світі я живу,
більш не для кого не дишу,
незрозумілий сенес життя,
коли відсутня в ньому Та, одна.
І полетів я душею в безкраї світи.
Де сонце і тепло, прекрасна пора,
де запахи свіжі й духмяна трава,
де спокій душевний і неземна доброта.
Та враз повернув я очі свої
і страшеє диво відкрилось мені.
Прикристь і сльози,печаль і журба,
ненависть,підлість,болюча біда.
Але повернувся я в тіло своє,
так,нібито влилась вода у сухе.
Відразу прокинувся в страхі тоді,
не знаю, що й думати тепер мені.
Тільки згодом зрозумів я задум Його.
Тепер я ще так побачив зло і добро.
Розумію тепер навіщо це все,
щоб думки і вчинки не спустити в пусте
і потім не варто, не треба жаліти себе.
Цінуй свою гідність,та не твори зла,
бо вийде якось із тебе душа,
піде десь по світу самотня й пуста.
Тільки тут може бути прикрість одна:
не вернеться до тіла вона більше сама.
