Не залишай одну, бо вмру без тебе,
Не схочу дихати і житии на цім світі.
Стягне чорним серпанком моє небо
Й нічого вже нікому не змінити.
Я не боротимусь, а просто складу крила,
Як пташка ранена, на терен полечу.
Або ж ходитиму по світу, мов причинна.
Серед чужих очей й свого плачу.
Проткну легені гострими голками,
Щоб звичку дихати прогнати назавжди
На рани плакати солоними сльозами
Я буду… Душенько, мовчи!
Зкую серденько я міцними ланцюгами,
Щоби не билось, не ганяло кров.
А потім вирву і жбурну попід ногами,
Як ти ото колись мою любов.
Душі тендітній я підріжу крила
А може вирву без емоцій і жалю.
Спалю, ще й не таке посмію,
Лиш би забуть оте палке «люблю»..
Не залишай одну, бо вмру без тебе,
Не схочу дихати і жити на цім світі.
Стягло чорним серпанком моє небо…
Як міг мене жорстоко так згубити?
